Інтерв’ю з художником Петром Лебединцем

«Домоманія» поспілкувалась з відомим українським абстракціоністом і експериментатором по лінії колірних рішень і дізналась його думку щодо подорожей, молодого мистецтва, необхідності захищати своє ім’я і ролі академічної освіти в житті художника.

Буквально нещодавно Київ відвідав відомий мандрівник Федір Конюхов, і, якщо не помиляюся, у вас з ним була якась зустріч і навіть якісь позначки на спільну роботу.

Так.

Ви з ним і раніше були знайомі?

Ні, раніше не були знайомі, познайомились під час його приїзду. Ну, подивимось, може спільно щось і зробимо. Адже він не лише мандрівник, але й художник.

Але він, здається, більше спеціалізується на фотографії?

Він і графік, і живописець, і фотограф. У нього досить різносторонні роботи, тому нам буде цікаво зробити якийсь спільний проект.

Самі ви подорожами, як Конюхов, не захоплюєтесь?

Я люблю подорожувати і багато подорожую, але не зовсім так, як це робить він. Тому що у нього своя мета подорожей – екстрим. У мене все відбувається трішки по-іншому (посміхається). Я більше подорожую з метою пізнання світу та ознайомлення з музеями інших країн.

Останні враження від подорожей.

Нещодавні – від поїздки до Швейцарії, я відвідав багато музеїв – музеї Цюріха, Женеви, Базеля. Там присутній і класичний, і сучасний живопис. Причому не лише швейцарський, але і світовий. Хоча швейцарські художники теж дуже добре представлені. У різних музеях – різні пропорції. Там можна побачити багато робіт різних художників.

В Кандинського спочатку були реалістичні пейзажі, фігуратив, а вже пізніше він перейшов до абстракції, до вільного мазка, до вільного викладу своїх емоцій. Є думка, щодо абстракції приходять поступово і надовго, що схильність до неї не виявляється у художника одразу.
Багато художників дійсно прийшли в абстрактний живопис через академічну освіту. Не все, але багато. І в цьому є якась певна логіка, тому що коли людина здобуває академічну освіту, йому стає трішки тісно в цих творчих рамках. Він хоче їх розширити. А через абстрактний живопис він може це зробити, адже саме абстрактний живопис дає необмежені букети можливостей для втілення своїх ідей, фантазій, ілюзій і всього іншого.
Багато художників, які прийшли в абстракцію, а потім чомусь вирішили повернутись до реалістичного живопису або просто до фігуративу. Багато хто залишається. Але були в історії прецеденти, коли художники дійсно не могли повернутись з абстрактного живопису в реалістичний, і для них це була певна трагедія. Наприклад, Ніколя Де Сталь спробував повернутись, але у нього це так і не вийшло. Річ не в цьому. У кожного художника – своя дорога. І в кожного – своя творча біографія, творча історія життя і розвитку в мистецтві. Тут немає яких-небудь аксіом і суворих правил для всіх. У кожного – своя унікальна та індивідуальна дорога.

Ви теж починали з академічної освіти?

Так. За часів Радянського Союзу я закінчив Київський художній інститут. А потім, після закінчення інституту, виникла необхідність розширити свої можливості (те, про що я вже говорив), з’явилось нове внутрішнє бачення, яке вимагало реалізації. Аби перейти на нову дорогу, потрібно було багато практично працювати, експериментувати з кольором. Це був поступовий перехід.

Не було якогось переламного моменту?

Не було, тому що це був поетапний процес. З одного боку, він був складним і хворобливим, але з іншого боку – це була радісна подія для мене, пов’язана з одкровеннями, які я відкрив для себе, або швидше перевідкрив, побачивши по-новому.

В той момент вчителі, оточуючі підтримували вас?

Художник – сам собі вчитель. Звичайно ж були викладачі в інституті – це один період в житті, який вже закінчився. А потім людина сама розвивається, сама себе вчить, сама собі обирає дорогу і самостійно приходить до якогось рішення: або залишатися на академічній стадії, або трансформувати свою свідомість в якусь іншу систему.

Враховуючи останні події судового процесу Пояркова і Пінчука проти журналу, де вони були названі «глянцевими художниками», як ви вважаєте – мас-медіа можуть істотно вплинути на рівень якості картин, і сучасний український художник повинен боротися за своє ім’я або ж самі картини – це кращий піар?
Я, чесно кажучи, не в курсі цих подій, тому конкретно нічого не можу сказати. Але я вважаю, що по можливості художник повинен відстоювати свої інтереси. Але знову ж таки – дивлячись яка критика, наскільки вона конструктивна. Якщо конструктивність присутня і є можливість сперечатися та відстоювати свою точку зору, то тоді це потрібно робити в будь-якому разі. Але є критика зовсім безпредметна, тоді не варто навіть вплутуватися в якусь тяжбу. Тут потрібно враховувати ситуацію.

Цією осені у вас планується виставка в Одесі?

Це буде продовження проекту, який я почав навесні. У травні було відкриття моєї персональної виставки в Союзі художників. Я зробив експозицію в певному форматі – великий формат, де я реалізував свою живописну програму, відповідає тому етапу розвитку, на якому я знаходжусь на даний момент. А в Одесі, в Морській галереї, буде продовження цього проекту, більш розширене, де відвідувачі побачать не лише великий формат, але і середні і малі форми. Особисто мені цікаво просто поглянути на свої роботи в різних ситуаціях і в різному форматі. Думаю, для кожного художника це дуже корисно і поважно для творчої роботи.

Бачите когось цікавого серед молодих, сучасних українських художників?

Сучасні молоді художники є. Єдине – з’явилось дуже багато молодого претензійного мистецтва, яке прагне слави але при цьому втрачає якість і художність, як таку. Хоча добре, звичайно, що виставляються дуже активно…

…але роль освіти ніхто не відміняв.

Так. Більш того, я вважаю, що зараз виставляється не так багато хороших творів. Значно більше поверхневих, у результаті багато поверхневого мистецтва. Напевно, це проблема часу – на сьогоднішній день потрібно дуже швидко працювати, багато виставлятись, швидко заробляти ім’я, але не завжди це іти в ногу з художньою якістю.

Але цей же етап повинен закінчитися у міру накопичення капіталу?

Не обов’язково. Не завжди кількість переходить в якість. Є багато медіа-персонажів, які незрозуміло звідки з’являються і потім невідомо куди зникають. Це завжди було, але зараз у нас прискорений час, і всі ці процеси мерехкотять, як у калейдоскопі. Хоча упевнений, що час все розставить на свої місця і відсіє все це наносне.

Скажіть, інтерес до мистецтва – він зростає довкола або замикається в тому невеликому колі шанувальників, який залишається і поступово оновлюється покоління за поколінням?

Коло шанувальників залишається, але в той же час з’являються люди, які живо цікавляться мистецтвом, помітна поява тяги до арт-об’єктів. Це відрадно. Багато хто починає розуміти і відчувати художній смак. Я вважаю, що це позитивні зміни. Люди починають цінувати важливість і енергетику картин в своєму будинку. Це важливо, тому що картини – не просто декор або прикраса. Це певний об’єкт, який пов’язаний з якимись речами, з потребою спілкуватись з мистецтвом, потребою розвиватися, розуміти мистецтво. Це зовсім інша область інтересів.

Звичайно, але тут ще треба згадати фінансовий момент, аби переступити покупку репродукції десь в переході до покупки оригіналу сучасного художника. Це проблема достатку?

Звичайно. Але так було у всі часи. Мистецтво – та сфера інтересу людини, коли йому вже замало мати просто матеріальний достаток. Йому потрібні речі, які визначали б його стиль життя, стиль поведінки, стиль мислення, відчуття, які б його позиціювали на цьому світі через сприйняття мистецтва. Це дуже важливий момент, особливо у наш час.

Інтерв’ю для журналу “Домоманія”