Саме до таких картин я б віднесла твори українського художника Петра Лебединця. Вони унікальні вже з першого помаху пензля.

Живопис – площа та простір комусь зрозумілі, а декому не досяжні. Це простір, який ми заповнюємо самі – своєю уявою, сприйняттям кольору та форми. Картина, в залежності від настрою та душевного спокою, може сприйматися нами як світанок або захід сонця, як комедія або трагедія, може підняти настрій, а може викликати глибоко приховані спогади. І це НАШІ почуття, властиві людині з уявою.

Художник, по суті, вже талановитий, але ми кожного разу знову і знову переконуємося в цьому, розглядаючи його картини, уявляючи настрій автора, уявляючи самого автора. У кожній картині ми можемо побачити душу художника, його сприйняття світу і при цьому знайти щось для себе, щось нове, глибинне. Живопис примушує нас думати, хвилюватись, радіти, співчувати. Він доходить до самих таємних глибин нашої свідомості. Такий він – живопис.

Але, на думку автора, найбільше захоплення може викликати полотно, в створенні якого бере участь не тільки художник, але й глядач. Саме до таких картин я б віднесла твори українського художника Петра Лебединця. Розглядаючи його картини, ми не знайдемо і тіні плагіату. Вони унікальні вже з першого помаху пензля. У цих картинах ми не знайдемо неба в прямому його зображенні, не побачимо землі, такої, як ми звикли її бачити. Кожне полотно Петра є чистим і білим для сприйняття і, в той же час, надзвичайно яскравим і багатогранним. Розглядаючи його картини, ми самі їх малюємо і стаємо художником. Ми розчиняємося в цих кольорах, вони нас поглинають цілком, примушують думати, відчувати, сприймати. О, як зараз це необхідно для людей, які звикли сприймати тільки рафіновану інформацію.

Відомий письменник Оскар Уайльд сказав колись: «Людина повинна вбирати в себе фарби життя, але ніколи не пам’ятати деталей. Деталі завжди банальні». Петро Лебединець вбирає в себе фарби життя вже багато років і передає ці кольори у вигляді своїх картин нам, глядачам, а ми, в свою чергу, доповнюємо його твори деталями. І можливо, ці деталі дійсно банальні, але вони є нашим сприйняттям кожної картини окремо, автора полотен і живопису в цілому.

Саме кольори, на мою думку, виділяють творчість Петра Лебединця, визначають його. Яскраві кольори привертають увагу і зачаровують свідомість. Вони піднімають нас високо в небо, відправляють далеко за межі горизонту або опускають глибоко в безодню океану. Мабуть, це дуже мінімізований опис, мабуть чисто суб’єктивний, але це не змінює факту, що кожен глядач, дивлячись на картину Петра Лебединця, напише в уяві свій власний роман, унікальний, авторський і трохи наблизиться до того таємничого світу мистецтва, який так захоплює нас, викрадає нашу свідомість і зачаровує нашу уяву.

До речі, особливо хотіла б відмітити, що більша частина картин Петра Лебединця не має назви. І це зовсім не пов’язано з фантазією автора (у цьому ми можемо переконатися, лише поглянувши на його картини). Назви відсутні через нас! Автор з самого початку не хоче направляти хід думок глядача в одній площині, а дає нам тисячі стежин, пройшовши по яких, ми можемо трактувати картину по-різному – так як бачимо її МИ.

На полотнах Петра Лебединця кольори неначе говорять, розповідають щось, і якщо уважно прислухатися, зупинити свій погляд на картині, то можна почути багато цікавого про автора, про картину, про історію створення цієї картини. Мова кольору настільки яскрава та, в той же час, невибаглива, що хочеться дивитися, дивитися і дивитися на ці полотна, замислюватися про своє сприйняття життя, фарб і багато іншого.

Я б ще раз хотіла відзначити, що у наш час мало хто дарує простому глядачеві яскраві спогади, мало хто присвячує себе творчій професії і отримує від цього задоволення. Петро Лебединець – незаурядний представник дуже цікавої професії – художника, і нашої країни в світі мистецтва. Україна повинна пишатися такими людьми так само, як пишаються прості люди.

А закінчити статтю мені б хотілося словами А. Франса: «Художники зобов’язані показувати нам, наскільки хороше життя. Інакше у нас з’явилися б сумніви».

Інна Осипова